Компенсація та корекція аномального розвитку дитини

Компенсація та корекція аномального розвитку дитини

Корекція – це найважливіша складова соціального, а саме освітнього впливу на розвиток аномальної дитини. Ця категорія є стрижневою та однією з найважливіших у теорії й прак­тиці дефектології. Визначенню її сутності сприяли, зокрема, дослідження українських учених І.Г. Єременка,  А.І. Капустіна, В.О. Липи, М.П. Матвєєвої, С.П. Миронової, В.М. Синьова, Н.М. Стадненко, О.П. Хохліної та ін.

Корекція – це спеціально організований педагогічний про­цес, спрямований на послаблення, долання порушень розвит­ку, запобігання їм та сприяння розвиткові аномальної дити­ни загалом з метою щонайбільшого наближення до норми.

Видами корекції є загальна та індивідуальна. Загальна ко­рекція спрямована на розвиток усіх дітей з порушеннями роз­витку чи дітей певної категорії. Відповідно вона проводиться у фронтальній або груповій формі. Індивідуальна корекція спрямовується на розвиток певної дитини з урахуванням струк­тури її дефекту та індивідуальних особливостей. Проводиться така робота в індивідуальній формі. Корекція відхилень розвитку здійснюється як на спеціально організованих з цією ме­тою заняттях в урочний та позаурочний час, так і процесі вивчення дисциплін, передбачених програмами освітнього закладу, та під час виховної роботи.

Відповідно проводиться така робота психологами, учителями, вихователями, батьками.

Корекція – це відносно самостійне педагогічне явище у системі спеціальної освіти (систему спеціальної освіти становлять навчання, виховання, корекція). Вона здійснюється за допомогою педагогічних засобів – змісту, методики, організаційних форм.

Як зазначалося, корекційно-розвивальна робота може проводитися у процесі навчання та виховання дитини. А педагогічний процес (навчання і виховання), який передбачає корекцію розвитку дитини, називається корекційно спрямованим. Оскільки корекційний вплив спрямовується на розвиток дитини, то в дефектології використовуються такі поняття, як «корекційно-розвивальна робота» та «корекційний розвиток».

При визначенні суті власне корекції розглядається питання про співвідношення цього явища з іншими складовими освіти, зокрема, навчанням. Г.М. Дульнєв зазначає, що співвідношен­ня між навчанням і корекцією є аналогічним до співвідношення між навчанням та розвитком дитини.

Як же співвідносяться навчання і розвиток дитини? За своїм змістом навчання та розвиток не збігаються, є відносно само­стійними явищами. Навчання веде за собою розвиток (Л.С. Виготський), тобто навчання є провідним щодо розвитку дитини. А тому навчання стосовно розвитку дитини з відхиленнями теж ви­конує провідну роль, але за умови, що воно спеціально органі­зовується у корекційно-розвивальному напрямі, тобто коли є корекційно спрямованим.

Отже, для спеціальної освіти особливо важливим та специ­фічним є те, що в основу навчання та виховання покладається корекція порушень розвитку дитини. Корекція розглядається як основа, стрижень усієї навчально-виховної роботи у спеціаль­ному освітньому закладі (школі, дитсадку, центрі тощо). Дове­дено, що без цілеспрямованого подолання чи послаблення не­доліків розвитку, тобто корекції, знижується ефективність на­вчання та виховання дітей, а саме ускладнюється процес оволодіння необхідними знаннями, уміннями, навичками, становлення у них діяльності, спілкування, особистості.

Компенсація

Корекція розвитку аномальної дитини значною мірою уможливлюється компенсаторними процесами. Для розуміння суті компенсації важливу роль зіграли дослідження
П.К. Анохіна, Л.С. Виготського, О.Р. Лурія, В. Штерна,
А. Адлера, М.Д. Ярмаченка та ін.

Компенсація – це відновлення, заміщення недорозвинених чи пошкоджених функцій шляхом використання збережених або перебудови частково порушених функцій.

Виокремлюють два види компенсації:

– внутрішньосистемна, коли відбувається перебудова чи заміщення втрачених функцій у межах однієї системи (наприклад, вади механічної пам’яті за рахунок пам’яті логічної, смислової);

– міжсистемна, коли використовуються можливості різних систем (наприклад, у людей з порушенням зору в процесі розвитку використовуються тактильні відчуття).

Визначені також рівні компенсації.

Біологічний. Компенсація відбувається на рівні розвитку людини як живого організму, індивіда та характеризується як автоматичний, неусвідомлений процес.

Психологічний. Це суто людський рівень компенсації, що відбувається переважно з залученням свідомості, волі, особистісних властивостей. Компенсаторні процеси на цьому рівні відбуваються завдяки тому, що людина оцінює свої особливості й можливості у зв'язку з наявністю певних порушень та ставить перед собою реальні цілі, які намагається досягти для збереження позитивного ставлення до себе, самоповаги.

Тому психологічний рівень компенсації відбувається на основі, передусім такого механізму, як компінг-стратегії [6]. Компінг-стратегії – це свідомі зусилля особистості, спрямовані на те, щоб дати собі раду в стресових ситуаціях, які викликають тривогу щодо утримання та збереження позитивної самооцінки, самоповаги.

Вирізняють такі види копінг-стратегій:

– розв'язання проблеми;

– пошук соціальної підтримки;

– ухиляння від необхідності самостійного розв’язання проблеми.

Вибір людиною виду стратегії може визначатися як об’єктивними умовами проблемної ситуації, так і особистісними якостями, особливо ставленням до свого порушення.

Саме з психологічним рівнем компенсації пов’язується і розуміння такого феномену в людей з недоліками розвитку, як гіперкомпенсація. Гіперкомпенсація характеризується тим, що особи з серйозними недоліками у фізичному чи психічному розвитку здатні досягти більш високих результатів у різних галузях діяльності, ніж більшість людей з нормальним розвитком. Гіперкомпенсація відбувається, коли людина переживає свою неповноцінність («комплекс неповноцінності»), але основним механізмом виникнення цього феномену є розвиток своїх здібностей та вольові зусилля в результаті усвідомлення своїх особливостей і бажання досягти поставленої мети.

Водночас слід враховувати, що на цьому рівні компенсації можуть спрацьовувати і неусвідомлювані захисні психологічні механізми особистості. Психологічний захист – це спеціаль­на система стабілізації особистості, спрямована на захист сві­домості від неприємних, травмуючих переживань, пов'язаних з внутрішніми і зовнішніми конфліктами, станами тривоги та дискомфорту. Механізми психологічного захисту в основному неусвідомлені. Вони можуть сприяти як адаптації, так і дезадаптації людини у разі, коли обставини змінилися, а спрацьовує попередній захисний механізм. Серед таких психологічних захистів вирізняються заперечення, витіснення, проекція, ідентифікація, раціоналізація, включення, зміщення, ізоляція тощо.

Заперечення полягає в тому, що інформація, яка тривожить людину, нею не сприймається. Витіснення – це активне вилучення зі свідомості неприємної інформації. Людина не просто робить вигляд, а справді забуває небажану інформацію, яка повністю витісняється з її пам’яті. До того ж найшвидше людина витісняє не погане, що їй зробили інші, а те погане, що зробила вона сама. Проекція – несвідоме перенесення (приписування) власних почуттів, бажань і прагнень, у яких людина не хоче зізнатися, розуміючи їхню соціальну непривабливість, на інших. Ідентифікація – несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині й недоступних, але бажаних для себе. Раціоналізація – намагання зменшити цінність недоступного: не одержавши бажаного, людина переконує себе в тому, що досягнення поставленої мети було не таким уже їй потрібним. Включення – бачучи чужі страждання, сильніші, ніж особисті, й співчуваючи, людина починає й свої біди сприймати легше. Заміщення – це перенесення дії, спрямованої на недоступний об’єкт, на доступний (людина, наприклад, переносить свої роздратування, гнів, спричинені однією людиною, на іншу). Ізоляція – відокремлення у свідомості людини чинників, які її травмують. Доступ неприємних емоцій до свідомості блокується.

Слід зазначити, що дія механізмів психологічного захисту спрямована загалом на збереження внутрішньої рівноваги завдяки витісненню зі свідомості всього того, що загрожує збереженню самоповаги, позитивної самооцінки, системи цінностей людини. Однак вилучення зі свідомості такої інформації заважає самовдосконаленню особистості.

Соціально-психологічний рівень компенсації пов'язаний з міжособистісними стосунками людини у найближчому оточенні. Це рівень «соціально-психологічного благополуччя». Найважливішим тут є відчуття підтримки, тилу, захищеності, потрібності для когось або для чогось, благополуччя загалом, що пов’язується з такими життєвими опорами, як сім’я, професія, найближче оточення за межами сім’ї, які є дуже важливими для соціально-психологічної компенсації.

Поняття соціально-психологічного благополуччя тісно пов’язане з поняттям «якість життя», що є характеристикою міри комфорту в задоволенні людських потреб [5]

Якість життя ви­значається передусім:

—    задоволеністю щодо всіх сфер життєдіяльності;

—    здатністю розв’язати проблеми та долати перешкоди;

—    можливістю самореалізуватися;

—    можливістю перебувати у фізичній та психічній рівновазі з природою, соціальним середовищем та самим собою.

Соціальний рівень компенсації пов'язаний з макросоціальними умовами існування людини. Це рівень соціально-економічного розвитку держави, ставлення держави до людей з порушеннями розвитку, закони стосовно них, наявність спеціальних освітніх закладів, рівень навчально-методичного забезпечення тощо.

Похідними від поняття компенсації є поняття декомпенсації та псевдокомпенсації.

Декомпенсація означає втрату досягнутого рівня компенсаторного ефекту під впливом патогенних чинників.

Псевдокомпенсація характеризується стійкими тенденціями особистості використовувати захисні механізми та компінг-стратегії, які не дають змоги знайти продуктивний вихід з проблемної, кризової ситуації.