ШКОЛА: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДИТИНИ З ПОРУШЕННЯМ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ

ШКОЛА: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДИТИНИ З ПОРУШЕННЯМ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ 

Де має навчатися дитина з порушенням розумового розвитку? Рекомендацію про оптимальні умови навчання вашої дитини має дати регіональна психолого-медико-педагогічна консультація на основі діагностичного обстеження відповідними спеціалістами (психологом, лікарями, педагогом, логопедом), ознайомлення з документами дитини, які подають батьки залежно від віку її та умов виховання (дошкільний заклад,виховання вдома, заняття в реабілітаційному центрі тощо). Обстеження дитини здійснюється у присутності батьків, які особисто звертаються до цієї установи на підставі одержаних ними матеріалів, які свідчать про особливості психічного розвитку дитини. Діти з особливими потребами – це діти з порушенням психічного та фізичного розвитку (незрячі, з порушенням слуху, з розладами опорно- рухового апарату, розвитку інтелекту та ін.), які потребують особливих умов навчання та виховання. Дитина з порушенням розумового розвитку: в масову чи спеціальну школу? У Законі України “Про загальну середню освіту” зазначено, що батьки мають право вибору навчального закладу для своєї дитини. Це – загальноосвітня масова школа із дванадцятирічним терміном навчання чи спеціальний загальноосвітній навчальний заклад для розумово відсталих дітей (допоміжна школа) із дев'яти чи десятирічним терміном навчання. Отже, дитина може бути учнем масової чи спеціальної школи залежно від бажання батьків та можливостей навчального закладу забезпечити відповідні умови для її навчання. Як правильно обрати навчальний заклад для дитини яка відстає у розумовому розвитку? Для правильного вибору навчального закладу потрібно:  ознайомитися зі змістом освіти закладу та умовами навчання щодо виправлення тих недоліків психічного та фізичного розвитку, які є характерними для вашої дитини;  співвіднести вимоги освітніх закладів (масової школи та спеціальної) до учнів щодо опанування ними знань та умінь з тих предметів, які є базовими для характеристики успішності навчання школярів, та інтелектуальні можливості вашої дитини;  спрогнозувати комфортність перебування дитини у цьому середовищі (масової чи спеціальної школи) та перспективи її подальшої соціально-трудової адаптації. Соціально-трудова адаптація – це набуття дитиною сукупності певних знань, умінь, навичок, зокрема трудових, а також рис особистості, що забезпечують їй успішне пристосування до життя в суспільстві Що таке спеціальна загальноосвітня школа? Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат (або школа) для розумово відсталих дітей (допоміжна школа), є складовою загальної системи освіти, визначає соціальне і правове положення осіб з розумовою відсталістю у суспільстві, узаконює для них рівні громадянські права на одержання освіти. Навчання у допоміжній школі здійснюється за спеціальним навчальним планом, оригінальними програмами і підручниками та спеціальною методикою формування шкільних знань та умінь. На сьогодні школа має підготовчий клас, початкову ланку – І ступінь навчання (1-4 класи) та ІІ ступінь навчання (5-9 класи) та у деяких школах є 10 клас із підвищеною професійною підготовкою. Наповнюваність класів – до 16 дітей. Випускники одержують документ усталеного зразка про закінчення спеціальної загальноосвітньої школи. Увага! Про це потрібно знати! На відміну від інших типів шкіл, допоміжна школа не дає учням цензової освіти. Основною формою навчання дітей є урок. За навчальним планом передбачено вивчення таких предметів: українська мова ( російська мова для шкіл з російською мовою навчання), математика, природознавство, географія, основи здоров'я, “Я і Україна”, хімія і фізика, історія, трудове навчання, образотворче мистецтво, музика, фізична культура, соціально- побутове орієнтування. Передбачені спеціальні корекційні заняття з ритміки, ЛФК, з логопедом. Для здійснення трудової підготовки учнів є навчальні майстерні та шкільне підсобне господарство (для шкіл, які розташовані у сільській місцевості). Великого значення у допоміжній школі надається підготовці школярів до самостійної життєдіяльності. Така підготовка здійснюється протягом усього періоду навчання: у процесі вивчення різних навчальних предметів, ознайомлення з предметами і явищами оточуючої дійсності, під час екскурсій, а також у загальній системі навчально-виховної роботи у школі; на спеціальних заняттях із соціально-побутового орієнтування, які спрямовані на практичну підготовку дітей до самостійного життя та праці, на формування у них знань і умінь, які сприяють соціальній адаптації, на підвищення загального розвитку. Зміст навчання із соціально-побутового орієнтування спрямований на розвиток в учнів навичок самообслуговування, ведення домашнього господарства (готування їжі, прибирання помешкання), економічне виховання, формування морально-етичних норм поведінки, вироблення навичок спілкування, розвиток художнього смаку та багато іншого. Навчання загальноосвітніх предметів у допоміжній школі має практичну і корекційну спрямованість. Практична спрямованість навчання полягає в тому, що все, що вивчається у школі, необхідно дітям у їх повсякденному житті. Крім того, знання вони одержують практичним шляхом у процесі відповідних вправ. Корекційна спрямованість полягає у використанні спеціальних методів та прийомів навчання з метою виправлення недоліків розвитку школярів з опорою на їхні можливості. Навчально-виховний процес у цій школі здійснюють вчителі- дефектологи, спеціалісти з трудового навчання, фізичного виховання, логопед. Школа має медичних працівників для проведення лікувально-профілактичної та санітарно-гігієнічної роботи (лікар психіатр або педіатр та медсестра). Одним із основних завдань допоміжної школи є корекція порушень психічного та фізичного розвитку, пізнавальної діяльності (пам'яті, сприймання, мовлення, мислення) школярів. Виправлення мовленнєвих порушень здійснюється на корекційних заняттях з логопедом, виправлення фізичних порушень – на заняттях з ритміки та ЛФК. Корекція – це виправлення порушень психічного та фізичного розвитку дитини. Що треба знати про психологічний розвиток молодшого школяра? Молодший шкільний вік є визначальним етапом у розвитку дитини:  кардинально змінюється її соціальний статус – вона стає школярем, що веде до зміни всієї системи її життєвих відносин;  якщо у дошкільному дитинстві основною діяльністю дитини була гра, то тепер основним видом діяльності стає пізнавальна діяльність, у процесі якої дитина отримує і опрацьовує певні обсяги інформації;  має здійснитися перехід від наочно-дійового мислення (яке давало можливість дитині маніпулювати предметами та вчитися визначати зв’язки між ними) до абстрактно-логічного (сформованість якого дасть можливість дитині встановлювати якісні характеристики предметів та об’єктів оточуючої дійсності та визначати між ними зв’язки на рівні мисленнєвих дій та операцій);  під впливом навчальної діяльності у молодшого школяра змінюється характер функціонування його пам’яті, формується основна її форма – довільна пам’ять. Пізнавальна діяльність – діяльність молодшого школяра, яка передбачає набуття ним інформації про оточуючу дійсність та сформовані знання про неї. Наочно-дійове мислення – вид мислення, який забезпечує реалізацію дитиною практичних дій з реальними предметами. Абстрактно-логічне мислення – вид мислення, сутність якого визначається засвоєнням та використанням дитиною понять. Довільна пам’ять – якісна характеристика пам’яті, сутність якої полягає у засвоєнні та запам’ятовуванні інформації дитиною за допомогою вольових зусиль. Молодший школяр з порушенням розумового розвитку навчається у спеціальному загальноосвітньому навчально-виховному закладі, структура діяльності якого спрямована на забезпечення максимального розвитку усіх потенційних можливостей дитини. Слід пам’ятати, що відвідування такого закладу є необхідною складовою розвитку особистості дитини, що умайбутньому забезпечить їй ефективну соціалізацію на етапі дорослого життя. Які особливості емоційної готовності молодшого школяра до навчальної діяльності? Однією із основних особливостей психологічного розвитку дитини у дошкільному дитинстві є сформованість на етапі його завершення психологічної готовності до шкільного навчання, яка визначається ще і як шкільна зрілість. Шкільна зрілість розподіляється на інтелектуальну, емоційну та соціальну складові. Особливе значення для молодшого школяра має емоційна зрілість. Саме розвиненість у дитини здатності підпорядковувати власну поведінку нормам і правилам шкільного життя є запорукою подальшого становлення дитини у ролі школяра, її особистісних якостей і властивостей. Емоційна зрілість передбачає формування довільності психічних процесів (пам’яті, уваги, сприйняття, мислення), емоцій та поведінки. Емоційна зрілість – здатність дитини контролювати власні імпульсивні бажання та потреби, прояви емоцій та сформовані у дитини навички підпорядковувати власні емоції до норм та вимог дорослих; розвинена здатність виконувати не досить цікаве для неї завдання. Варто пам’ятати, що у молодшому шкільному віці дитина стикається з проблемами оволодіння правилами та нормами навчального процесу. Батьки мають дбати про збереження психологічного здоров’я та комфорт дитини, надавати їй постійну підтримку та допомагати знімати емоційне напруження, яке виникає внаслідок оволодіння навчальною діяльністю та засвоєння знань щодо виконання правил та норм. Дитині треба дозволяти гратися та дослухатися до її потреб і бажань, розпитувати, як вона провела свій день, ігри ся з нею на повітрі. У випадку досить низького рівня сформованості емоційної зрілості батькам доцільно звернутися за допомогою до психолога, оскільки несформованість емоційної зрілості може бути і показником наявності у дитини негативних психічних станів (страх, тривога, агресія, депресія та ін.). Що треба знати про інтелектуальний розвиток молодшого школяра? Інтелект дитини у молодшому шкільному віці має вплив на оволодіння нею навчальною програмою. Особливості інтелекту у дітей з порушеннями розумового розвитку визначаються через розлади таких операцій як аналіз та синтез. Сутність аналізу полягає у розвиненій здібності дитини до виділення змістовних та структурних характеристик зв’язків між предметами оточуючої дійсності. Синтез дає змогу дитині виділені нею зв’язки об’єднати у групи за певними ознаками (наприклад: добрі вчинки значить добра людина). Молодшому школяру буває досить складно встановити зв’язки між навчанням (урок) та дотриманням дисципліни на уроці, у школі, що нерозривно поєднано. Внаслідок недорозвиненої здатності мислення молодшого школяра визначати спільне між навчанням і дисципліною на уроці, можна спостерігати труднощі, особливо на перших етапах входження у навчальну діяльність. Водночас, недорозвиненість інтелекту не є вироком у тому випадку, коли дитина як на етапі раннього дитинства, так і в дошкільному дитинстві отримувала не тільки мінімальну для життєдіяльності турботу батьків, а й постійно, саме за активної участі батьків, опановувала знання про оточуючу дійсність, постійно спілкувалася з однолітками. Не дивлячись на те, що у дитини констатуються особливості інтелектуального розвитку її мислення, пам’ять, увага та сприйняття активно розвиваються. Постійний вплив корекційно спрямованого навчання, яке розраховано на існуючі ресурси дитини, та своєчасна психологічна корекція сприяють розширенню можливостей учня до її активної соціалізації у дорослому житті. Інтелектуальна сфера – розумові здібності дитини, які сприяють формуванню її активної життєвої позиції та забезпечують її життєдіяльність у соціумі. Які особливості навчальної діяльності молодшого школяра? Навчальна діяльність для молодшого школяра є показником не тільки розвиненої здатності до научування, а й як формою адаптації та соціалізації до оточуючого середовища. Успішність навчальної діяльності школяра залежить від ефективного оволодіння ігровою діяльністю. Тобто, має бути сформований перехід від емоційного мимовільного сприйняття міжособистісних стосунків дитини з однолітками та дорослими до усвідомленого, довільного ставлення до нової рольової позиції – школяра. Варто пам’ятати, що дитині з порушенням розумового розвитку досить складно сприйняти навчальну діяльність, оскільки це вимагає від неї не тільки сидіти за партою, слухати вчителя, виконувати завдання, але й сприйняття та виконання завдань вчителя за допомогою мисленнєвих операцій. Також у такого школяра недостатньо стійка мотивація та низький пізнавальний інтерес. У більшості випадків потреби дітей з порушеннями розумового розвитку стосуються задоволення безпосередніх потреб, які базуються на виконанні мимовільних бажань та дій (наприклад на уроці дитині хочеться гратися, а не читати). Тому, розвиток довільності, який забезпечує формування здатності дитини до контролю за власними імпульсивними бажаннями та потребами і їх відповідність вимогам дорослих, має бути основним завданням для батьків. Слід пам’ятати, що організація навчальної діяльності дитини має бути досить обмеженою за змістом та регламентуватися у часі і, обов’язково, враховувати особливості психологічного розвитку. Що треба знати про пізнавальні інтереси молодших школярів? У дитини з порушенням розумового розвитку недостатньо сформовані пізнавальні інтереси. Слід формувати у дитини вже з 1 класу навчально- пізнавальні мотиви. Такі мотиви та їх сформованість дають змогу розвивати навчальні інтереси дитини, позитивно впливати на її пізнавальну сферу. До навчально-пізнавальних мотивів належать мотиви, які пов’язані з потребами дитини (мотивація змістом) та з інтересами до навчання, тобто її бажанням вчитися (мотивація процесом). Мотивація змістом – визначає прагнення дитини до отримання нової інформації. Мотивація процесом – визначає прагнення дитини до оволодіння новими діями (читати, писати, рахувати) та отримати оцінку виконання нею таких дій. У 1 класі дітям, зазвичай, цікаво саме вчитися, тобто ліпити, малювати. Сформованість мотиву ставлення до навчання як соціально-ціннісної діяльності визначає позитивні тенденції до будь-якої діяльності у майбутньому, навіть, якщо вона буде позбавлена безпосереднього пізнавального інтересу. Водночас, варто пам’ятати, що недостатня активність до навчальної діяльності молодшого школяра з порушеннями розумового розвитку може також обумовлюватися такими його особливостями як швидка стомлюваність у процесі отримання та опрацювання інформації. Тому навчальне навантаження має бути помірним. Як допомагати дитині долати труднощі у навчанні? Для дитини з порушенням розумового розвитку опанування шкільними знаннями і уміннями становить значні труднощі. На початковому етапі (1 клас) це обумовлено, насамперед, несформованістю пізнавальних процесів та відсутністю необхідного обсягу знань і уявлень про навколишній світ, що здобувається протягом дошкільного періоду і становить основу для послідовного опанування знань, передбачених шкільними програмами з різних навчальних предметів. Досвід роботи спеціальних шкіл свідчить, що успішність корекції навчання і розвитку молодших школярів залежить від того, наскільки до цього процесу залучається сім'я. Саме родина має бути зацікавлена у забезпеченні відповідного педагогічного впливу для оволодіння дитиною потрібними знаннями та уміння, які у майбутньому сприятимуть соціально- трудовій адаптації. Пам’ятаючи це, батьки з перших кроків навчання дитини у школі, мають уважно ставитися до тих труднощів, які виникають у процесі опанування нею змісту окремих навчальних предметів. Тут необхідна співпраця з учителем, вироблення спільної стратегії щодо застосування корекційних засобів для подолання наявних труднощів. Найчастіше труднощі пов’язані із навчанням читання, письма, математики. Щоб успішніше допомагати дитині опановувати знання, і не завищити вимоги, потрібно: ознайомитися із вимогами до змісту навчання, що міститься у програмі з кожного предмета; поцікавитися, як вимоги програми представлені у підручниках (зміст матеріалу за обсягом, за формою подання та ін.). Звичайно батьки не повинні брати на себе функції вчителя стосовно навчання грамоти, письма чи математики, оскільки для цього потрібно володіти спеціальною методикою навчання таких дітей. Слід у формі гри вирішувати проблеми щодо подолання труднощів навчання. Наприклад, разом з дитиною придумувати слова, щоб на початку був звук: “А” (Андрій, апельсин, акула, Алла, акація), або назвати слова, із тексту, які починаються на якусь певну букву, чи підкреслити слова, які містять відповідну букву. Корисно прочитати текст у шкільному підручнику з читання та запропонувати дитині відповісти на запитання: “Про що тут говориться?”, “Перекажи”, або запропонувати знайти в тексті якісь слова, прочитати заголовок, знайти запитання, завдання до вправи. Потрібно разом з дитиною розглядати малюнки у підручниках визначати що намальовано, до змісту малюнка складати запитання, речення. Вчити дитину ставити запитання до прочитаного тексту, до розглянутого малюнка та давати відповіді на запитання. Бажано разом з дитиною читати дитячі книжечки, дивитися кінофільми, різні дитячі передачі, після чого проводити уточнюючі бесіди (про що була передача, хто з персонажів фільму чи книги сподобався тощо). Обов’язково потрібно збагачувати активний словник дитини новими словами, які характеризують якість, колір, форму предмета, призначення. Вчити добирати слова до характеристики людини, предмета чи позначати словами вчинки. Слід намагатися, залежно від року навчання дитини, одержані в школі знання, застосовувати на практиці. Наприклад, коли дитина навчилася читати, запропонувати їй прочитати на упаковці назви цукерок, печива, харчових продуктів (круп, приправи тощо), назву пральних порошків, миючих засобів тощо. За порадою вчителя, треба допомагати дитині виконувати завдання з математики, розв'язувати приклади, задачі, виконувати письмові вправи тощо. Водночас, потрібно стежити, чи не стомлюється дитина під час виконання будь-яких завдань. Як тільки вона починає відволікатися, потрібно робити невеличкі перерви, змінювати вид діяльності. З метою ефективної допомоги дитині в подоланні труднощів у навчанні батьки мають систематично цікавитися, що вивчалось на уроках. Розпитуючи дитину, ставлячи запитання, потрібно враховувати вік, настрій, емоційний стан на даний момент, щоб не образити її. Краще намагатися привчити дитину завжди розказувати батькам про різні події, про свої успіхи у школі, що вивчали на уроках. Які проблеми має дитина з порушеннями розумового розвитку, потрапивши у навчальний заклад та як їх уникнути? Досвід навчальних закладів, куди вперше потрапляє дитина (дитячий садочок чи школа) свідчить, що чимало проблем мають ті діти, якими постійно опікувалися батьки щодо організації їхнього самообслуговування (одягання, роздягання, годування та санітарно-гігієнічні навички). Такі діти виявляють цілковиту безпорадність, коли перед ними постає необхідність вирішення практичних завдань, оскільки вони не навчені обслуговувати себе: самостійно їсти, мити руки, вмиватися, користуватися рушником, серветкою, одягатися і роздягатися та ін. Навчання самообслуговування – копіткою, наполеглива робота батьків (з урахуванням можливостей дитини). Формування навичок самообслуговування має відбуватися у повільному темпі, з великою кількістю повторень певної дії. У деяких випадках потрібно починати з надання допомоги дитині фізично виконати дію, скеровувати її рухи та координувати їх. Наприклад, під час навчання користуватися ложкою чи виделкою дорослий кладе свою руку на руку дитини і таким чином організовує правильні рухи. Поступово така фізична допомога зменшується. Досягти успішного засвоєння дитиною навичок самообслуговування можна дотримуючись певної послідовності формування: 1) дія виконується дитиною під безпосереднім керівництвом дорослого; 2) дія виконується дитиною шляхом співпраці з дорослим, коли вона є співучасником формування певної навички; 3) дія виконується з мінімальною допомогою дорослого; 4) дія виконується за наглядом дорослого; 5) дія виконується дитиною самостійно. Увага! Це потрібно знати! 1. Оволодіння навиками самообслуговування (уміння одягатися та роздягатися, користуватися туалетом, самостійно їсти, вмиватися та ін.) безпосередньо впливає на самооцінку дитину, є важливим кроком на шляху до її незалежності. 2. Навчання навичок самообслуговування допомагає розширювати уявлення і знання дітей про оточення, сприяє сенсорному вихованню, розвитку мовлення, моторики та зорово-моторної координації, а також умінь виконувати дії за наслідуванням та словесною інструкцією, орієнтуватися на зразок, дотримуватися послідовності дій. 3. Важливо, щоб за виконанням дитиною окремих дій був певний зміст, щоб її діяльність мала цінність як для самої дитини, так і для її батьків. Що треба знати про негативи у проявах пізнавальних інтересів молодшого школяра?У молодшому шкільному віці пізнавальні інтереси дітей з порушеннями розумового розвитку можуть характеризуватися і негативними тенденціями. У дитини може виникнути безпосереднє бажання (або вона може піддатися навіюванням з боку оточуючих однолітків) дослідити оточуючий світ. Для дитини можуть бути цікавими “страшні” заборонені місця (звалища, підвали, смітники та ін.). Причинами формування таких пізнавальних інтересів може бути негативне ставлення дитини до дорослого, навіюваність (однолітки можуть переконати, що треба зробити саме так), потреба дитини у задоволенні агресивних бажань (у таких місцях вона може кидати, топтати, ламати предмети і не отримувати за це покарання). Слід пам’ятати про такі особливості, і у випадку виникнення подібних проблем ставитися до дитини з розумінням та звернутися за допомогою до психолога. Негативні вчинки можуть вказувати на тенденції до формування невротичних, тривожних, агресивних та інших розладів психічної діяльності дитини. Чи можуть виникати емоційні порушення у процесі навчання дитини у молодшій школі і які саме? Недостатня сформованість у дитини здатності до контролю за власною поведінкою та емоціями може призвести до порушень її психологічного самопочуття. Це може позначитися і на розвитку її особистості загалом (невроз, агресія, негативізм). Відомо, що вступ до школи змінює життєдіяльність дитини з того, що вона “хоче” на те, що вона “повинна” робити. Саме така позиція може спровокувати у дитині появу гострих негативних переживань, таких як швидкі зміни настрою, невдоволення, імпульсивна поведінка та емоційний стрес. Такі негативні тенденції спричинюють неврози, психосоматичні захворювання (головні болі, болі в животі), психопатоподібні стани (імпульсивні напади агресії, негативізму, конфліктності) та ін. Саме тому, слід постійно спостерігати за загальним психоемоційним самопочуттям дитини. Своєчасне звернення за допомогою до фахівців допоможе уникнути таких емоційних порушень. У випадку ігнорування з боку дорослих негативними психоемоційними станами дитини можливе укріплення емоційних порушень і виникнення проблем агресивності, емоційної розгальмованості, тривожності, образливості, надмірної сором’язливості або повного «занурення» дитини в «себе». Гострі негативні випади або амбівалентні переживання – неузгоджені, суперечливі одна одній (позитивні та негативні) дії дитини емоційного характеру, в основі яких лежать негативні імпульсивні емоції, які вона відчуває і водночас спрямовує їх на оточуючих. Незадоволення дитини собою або фрустрація – негативні емоційні напруження дитини, які пов’язані з переживанням незадоволення тієї чи іншої значущої для дитини потреби. Імпульсивна або афективна поведінка – поведінка дитини в основі якої покладені імпульсивні, емоційні дії, у більшості випадків, негативного характеру. Емоційний стрес – психічний стан дитини, який виникає у відповідь на різноманітні екстремальні впливи. Як підготувати дитину до самостійного ведення домашнього господарства? До самостійної життєдіяльності? Перш за все дитина повинна мати уявлення що означає бюджет родини та які головні складові його витрат (харчування, комунальні послуги, предмети побуту та ін.). Необхідно розповісти дитині про щомісячну платню за помешкання, електроенергію, воду, газ та ін. Систематично звертати увагу дитини на оплату комунальних послуг (скільки грошей, де і як платити), згодом залучати до здійснення платні (за готовими розрахунками), старших дітей вчити знімати показники на лічильниках і робити підрахунки, заповнювати квитанції (за допомогою та під контролем батьків). Конче потрібно залучати дитину до здійснення різних покупок для харчування, для санітарно-гігієнічних потреб. Щодо розрахунків, то спочатку це буде пасивне споглядання, а згодом – самостійні розрахунки (залежно від наявності математичних знань на умінь робити обчислення). Значної уваги потребує і навчання дитини готувати різні страви: варити картоплю, різні супи та страви з круп, борошна, робити салати, використовувати напівфабрикати тощо. Привчити готувати сніданок, обід, вечерю (спочатку разом з дорослим, потім під керівництвом, а далі і самостійно на прохання батьків та за їх дорученням). Досвід корекційно-виховної роботи переконує, що в разі копіткої спільної діяльності школи та родини, дітей з порушеннями розумового розвитку, в більшості випадків можна підготувати до самостійної побутової діяльності. Батькам про це потрібно пам’ятати! З якою побутовою технікою можна знайомити дитину? Коли починати? Дитина дошкільного віку має можливість спостерігати, що одяг, білизну прасують електропраскою, дорослі користуються стаціонарними та мобільними телефонами, управляють телевізором, прибирають помешкання пилососом, для прання білизни користуються пральною машиною тощо. Під час навчання у школі, уже у молодших класах діти одержують інформацію про існування побутової техніки, а починаючи з 5 класу (допоміжна школа) на уроках соціально-побутового орієнтування учнів ознайомлюють з побутовою технікою, вони вчаться управляти нею, дотримуватися правил безпеки. В цей же період, в родині, доцільно вчити дитину (спочатку під керівництвом та наглядом дорослих) користуватися предметами побутової техніки (згодом вони зможуть користуватися і самостійно). Слід зазначити, що батькам потрібно бути наполегливими, виявити терпіння та доброзичливе ставлення до дитини у процесі її навчання користуватися побутовою технікою. Зверніть увагу! Діти, які в домашніх умовах користуються побутовою технікою, більш упевнено почуваються в середовищі однокласників, однолітків, усвідомлюючи спроможність до самостійного виконання важливих завдань побутового характеру. З яких спеціальностей здійснюється трудова підготовка учнів у допоміжній школі? Трудове навчання в допоміжній школі має професійне спрямування. Завдання трудової підготовки вирішується шляхом: виховання в учнів загальної готовності до праці; повідомленням системи техніко-технологічних знань, умінь та навичок з визначеної для них спеціальності. Трудове навчання здійснюється за різними видами професій. Види трудового навчання в кожній школі визначаються з урахуванням розумових і фізичних можливостей учнів, умовами виробничого оточення школи, перспективами подальшого використання випускниками одержаних професійних знань та умінь (у побуті, на державних та приватних підприємствах, у сільському господарстві). Традиційно трудове навчання в допоміжній школі здійснюється за такими видами професій: швейна справа, столярна справа, слюсарна справа, взуттєва справа, малярна та будівельна справа, килимарство, лозоплетіння, квітникарство, овочівництво. На сьогодні в допоміжних школах спостерігається тенденція до впровадження різних робітничих професій, які є доступними для опанування школярами, мають попит у промисловому виробництві, сільському господарстві та у сфері обслуговування. Які можливі перспективи після закінчення допоміжної школи? Діти з порушеннями розумового розвитку дуже різні. Є діти з більшими і меншими навчальними можливостями, а відтак – і можливостями щодо засвоєння навчального матеріалу з різних предметів та опанування трудових знань і вмінь. Як свідчить досвід роботи спеціальних шкіл, переважна більшість випускників, які успішно опановували спеціальність, можуть бути працевлаштовані. Зокрема, йдеться про працю на швейних підприємствах, на будівництві, на фабриках виготовлення та ремонту взуття, на деревообробних комбінатах, у парникових господарствах та ін. Частина з них може підвищити професійну підготовку у відповідних навчальних закладах (ПТУ, професійні ліцеї, курси підвищення кваліфікації). Деякі випускники за станом здоров'я одержують пенсію за інвалідністю і ними продовжує опікуватися сім'я. Вони можуть відвідувати реабілітаційні центри, які останнім часом створені в Україні для таких дітей і підлітків.Зазначимо, що успішність соціально-побутової та трудової адаптації дітей з порушенням розумового розвитку на виробництві та у сфері обслуговування значною мірою залежить від постійної турботи їхніх батьків, родин, від дружньої допомоги тих, хто працює поруч з ними.