Допоміжні засоби пересування при ДЦП і їх підбір

Допоміжні засоби пересування при ДЦП і їх підбір

Класифікація 

Виділяють три основні групи неповносправних осіб, потреби та вимоги яких суттєво впливають на формування просторового середовища:
• особи з ушкодженням опорно-рухового апарату;
• особи з дефектами зору, повністю або частково сліпі;
• особи з дефектами руху. Особи з ушкодженням опорно-рухового апарату поділяються (в залежності від допоміжних засобів, які вони мусять застосовувати при пересуванні) на три групи:
• особи, які мають невеликі фізичні ушкодження та відповідно не мають обмежень чи мають не- значні обмеження щодо можливостей самостій- ного пересування. Такі люди не потребують допоміжних засобів;
• особи, які мають такі фізичні ушкодження, що обумовлюють необхідність застосування ми- лиць, опірних тростин, стоячків чи рухомий опір;
• неспроможні до ходіння особи, які мусять користу- ватися для пересування інвалідними візками. Використовуються такі засоби для пересування як:
• паралельні бруси;
• ходунці з 2-ма або 4-ма колесами;
• ходунці без коліс (рами);
• милиці;
• палиці з фіксацією ліктя;
• 4-ох точкові палички;
• звичайні палички.

Класифікація

Розбираються
Змін. кут сидіння
З допоміжними засобами
не розбираються
не змін. кут сидіння
без допоміжних засобів
Сидіння — динамічний процес, який полягає в утриманні стабільності постави і контролюванні рухів у процесі діяльності в сидячому положенні. Візок і сидіння повинні виконувати функцію ор- тотичного пристрою для пересування, який надає користувачеві максимальну функціональність, під- тримку постави та максимальний комфорт, одночасно зменшуючи до мінімуму побічні явища, чи поперед- жуючи деформацію і подразнення шкіри. Мета сидіння завжди буде мати відмінності в пріо- ритетах в залежності від індивідуальних потреб і можливостей дитини. При визначенні пріоритетів завжди треба пам’ятати, що потрібно пристосовувати сидіння до користувача, а не навпаки. Докладна оцінка фізично-постурального стану, функціональних можливостей і життєвих потреб дитини має важливе значення при призначенні їй засобу пересування чи пристрою для сидіння.

Правильна постава при сидінні:

• пряма спина • таз в правильному положенні • кути в суглобах нижніх кінцівок «90-90-90» • дитина повинна дивитись вперед рівно (без на- хилу назад або вперед) • голова знаходиться по центру(без будь-якого на- хилу) • плечі на одному рівні • тулуб прямий • коліна трохи розведені • стопи знаходяться в нейтральному положенні

Стандартні критерії підбору візка:

• Ширина на 2–3 см > ширини тазу • Глибина сидіння на 1–5 см < довжини до коліна • Висота спинки — або по верх. або нижньому кут лопатки • Висота підлокітника = 90° в ліктьовому суглобі • Висота підніжки = 90° в гомілковому ступному суглобі. Такі критерії цілком придатні для неповносправ- них осіб з обмеженою рухомістю. Для дітей хворих ДЦП такі критерії є домінуючи- ми, але як правило при підборі візка проводиться ком- 86 87 плексне обстеження дитини. Таке обстеження включає багато факторів, а саме: • функцію дрібної та великої моторики; • наявність патологічних викривлень хребта; • наявність контрактур і деформацій суглобів; • наявність спастики м’язів; • рівень рівноваги; • контроль голови та тулуба; • наявність патологічних рефлексів; • наявність інших вад: зору, слуху, обмеження чутливості, гіпергідрозія та інше. 
Також необхідно враховувати і характер використання візка: • тривалість перебування дитини у візку на протязі дня; • положення при годуванні дитини; • де планується використання візка (в будинку, поза межами будинку); • на якому поверсі мешкає дитина; • чи візок буде використовуватись суто для прогулянок; • чи для спортивної діяльності й інше. 
Головна мета: 
індивідуально підібрати візок, який би максимально відповідав функціональним можливостям і інтересам дитини. При підборі візка для будь-якої особи з обмеженням рухомості необхідно досягти правильного положення тіла при сидінні. При цьому, в першу чергу, необхідно звернути увагу на положення тазу та хребта. Також дуже важливе положення ніг. Для корекції постави при сидінні у візку використовують допоміжні засоби: підголівники, пілоти, клини, спец. подушки, ремені, метелики, столики, різноманітні підставки, фіксатори стоп та інше. При підборі візка необхідно:
1. Визначити проблеми, причини проблем, способи вирішення проблем. 2. Після виготовлення чи підбору візка оцінити як дитина користується візком. 3. Постійно дивитись чи цей візок допомагає дитині, чи вже необхідно робити якісь корективи (діти постійно ростуть).

Необхідність використання вертикалізаторів 

• Дозволяє дитині послідовно проходити етапи розвитку 
• Сприяє покращенню процесу пізнання 
• Сприяє укріпленню опорно-рухового апарату 
• Збільшує м’язову силу і покращує розвиток мус- кулатури 
• Сприяє покращенню контролю голови, верхніх кінцівок, тулуба 
• Сприяє покращенню кровообігу і роботи серця 
• Сприяє укріпленню кісток 
• Сприяє покращенню роботи легенів 
• Сприяє покращенню роботи органів травлення 
• Зменшує гіпертонус 
• Попереджує пролежні та суглобові проблеми 
• Сприяє покращенню роботи січового міхура 

Види діяльності при яких можна використовувати вертикалізатори: 
• Навчання 
• Гра 
• Переміщення 
• Самообслуговування 
• Прийом їжі 

Протипокази до стояння: 
• Біль 
• Низький кров’яний тиск 
• Різка асиметрія тіла 
• Вивихи і підвивихи кульшових суглобів 
• Діти з важкими формами ДЦП стоять за схемою (10–15хв — перерва 10хв — 10–15хв).